Квартирник «Слово у часі»

Про подію

[{"insert":"У проєкті Анни Літман слово постає як інструмент переживання та осмислення часу.\n\nАвторку цікавить, як текст, ритм мови, пауза та поетична структура можуть змінювати відчуття моменту — уповільнювати його, прискорювати або, навпаки, повертати до минулого.\n\nПроєкт виникає на перетині поезії, філософії, пам’яті та досвіду війни.\n\nУ ньому час розглядається не лише як послідовність подій, а як особистий і колективний досвід, що зберігається в словах.\n\nСаме слово стає способом зафіксувати сьогодення, повернути голос минулому та залишити слід у майбутньому.\n\nОсновою проєкту є есей “Слово у часі: про пам’ять, мову і спротив”, в якому авторка звертається до філософських й літературознавчих концепцій часу та слова.\n\nУ дослідженні звучать імена Олександра Потебні, Юрія Шевельова, Миколи Хвильового, Володимира Свідзинського, Павла Тичини, Майка Йогансена, Василя Мисика та Сергія Жадана.\n\nЇхня творчість розглядається як різні способи взаємодії слова з історичним часом, пам’яттю та культурною тяглістю.\n\nТекст розглядає слово не лише як засіб комунікації, а як простір, у якому зберігається досвід людини та культури.\n\nВ уривку з роману “Небо чує все” особистий час переплітається з історичним.\n\nДитячі спогади, вимушене перебування за кордоном, війна, повернення додому та трансцендентальний досвід людини, яка намагається осмислити власне життя через слово, стають частинами одного текстового простору.\n\nЧастина проєкту включає серію віршів з поетичної збірки “Міст у тишу”, у яких слово стає матеріалом для роботи з тривалістю, ритмом, паузою та голосом.\n\nТексти проєкту фіксують і сучасний досвід — життя під час війни, повітряні тривоги, втрати, вимушене переміщення, пам’ять про міста та спробу зберегти відчуття власної присутності у часі.\n\nУ них час вимірюється не лише годинами, а тривогами, очікуванням, безсонними ночами та подіями, які змінюють саме сприйняття часу.\n\nПроєкт ставить питання про здатність літератури зберігати те, що зникає, і про роль письма у фіксації досвіду.\n\n“Слово у часі” досліджує, як текст може стати формою присутності — способом утримати пережите, надати йому голосу та передати його далі.\n"}]