Віталій Матухно. Повторювані цикли або ходіння по колу

Про подію

[{"insert":"Представимо світлини митця, який каже, що слово «ентузіаст» найбільш влучно описує його практику."},{"insert":"\n\n","attributes":{"blockquote":true}},{"insert":"Лисичанськ Луганської області — рідне місто Віталія. Там він народився та мешкав до 23-х років:"},{"insert":"\n\n","attributes":{"blockquote":true}},{"insert":"«Моя ідентичність, світогляд та спосіб мислення зліплені з глини з берегів річки Сіверський Донець та чорного вугілля з надр Лисячої балки. Я з дитинства вбирав в себе степові шуми та вітри, індустріальний гул, що лунав із лінії горизонту, та сіру самотність закинутих підприємств. Я розумів, наскільки Лисичанськ є важливим для мене. Всю свою практику та ентузіазм я досі присвячую саме йому»."},{"insert":"\n\n","attributes":{"blockquote":true}},{"insert":"Зі слів митця, займатись фотографією він почав несвідомо. Головною мотивацією було документування власних спостережень за містом та регіоном. Віталій дуже хотів зафіксувати своє бачення рідного міста:"},{"insert":"\n\n","attributes":{"blockquote":true}},{"insert":"«Мені важко визначитись чи я самостійно обрав аналогову фотографію, чи місто обрало її за мене. З одного боку, я хотів продовжити сімейну традицію — мій батько дуже багато фотографував у молодості. Дома зберігаються величезні альбоми з фотографіями його авторства, а також бáтьківська камера «Зеніт-ЕТ», на яку я зробив більшість власних фото. З іншого боку, самé місто наче спрямувало мене взяти до рук цю камеру, коли я знайшов невідзняту фотоплівку в закинутому житловому будинку на вулиці Зелений Гай. Хай там як, мені здавалось доречним досліджувати Лисичанськ саме через призму радянської камери та плівки, адже відлуння радянської окупації все ще бриніло в повітрі. Своєрідний фотоокультизм спонукав мене шукати привидів у давно знайомих місцях. Зараз для окупованого Лисичанська привидом є я сам»."},{"insert":"\n","attributes":{"blockquote":true}}]