Про подію

[{"insert":" Прослуховування \"Under pressure\" у виконанні дуету Фредді Мерк'юрі та Девіда Боуї наводить на роздуми, зокрема про те, чому ця пісня, навіть без розуміння слів, справляє таке сильне враження. Можна подумати, що це завдяки високим талантам виконавців, які насправді будь-яку пісню можуть перетворити на шедевр, але також можна припустити, що визначальною тут є сама досконало написана композиція. \n Та правильно, мабуть, буде відповісти, що і те, і інше є однаково важливим. Подібно і в фотографії: природний дует світла і тіні потребує режисера, який в потрібний момент спіймає їхній танець в фокус свого об'єктива. Без взаємодії з глядачем, вони обоє так і залишаться непоміченими. На відміну від гармонії, в дуеті кожен з учасників виконує свою індивідуальну партію незалежно, однак обидвоє замкнені твором і тим самим приречені на взаємозв'язок. І цей процес помножується. Химерне плетиво взаємодій, де дует світла і тіні перетікає в дует майстра і його твору, а тоді в дует твору зі своїм глядачем, далі в дует глядача зі своїми враженнями і потім в дует з іншими глядачами чи випадковими перехожими і так це продовжується аж допоки не замкнеться коло - коли вже новий дует потрапить в рамку світлини, - воно малює, немов на полотнах Марчука, картину життя. А що промовляють ці портрети батька з сином чи дівчинки з собакою, ангелика з юнаком чи Христа з художником, двох друзів чи братика з сестрою?.. Цікаво, що в часи Ренесансу, парне виконання служило інструментом навчання співу, бо вважалося, що учень швидше засвоїть свою партію співаючи вдвох, аніж в більшому ансамблі. І тепер, розглядаючи ці дуети облич на світлинах, можна лише здогадуватися яку свою партію вивчає кожне з них.\n"}]