війна, мобільність, перетини. Круглий стіл – Lvivcenter

Про подію

[{"insert":"З 2022 року польсько-український кордон — який є одночасно державним кордоном і зовнішньою межею Європейського Союзу — став одним із найбільш активно використовуваних і пильно відстежуваних кордонів у Європі. Мільйони людей з України перетнули його, рятуючись від війни. Багато з них — біженці, які переміщуються туди-сюди, а не лише в одному напрямку. Минуло майже п'ять років від початку повномасштабного вторгнення Росії, і триваюча війна продовжує випробовувати інфраструктуру як національного кордону, так і кордону ЄС, створюючи навантаження через величезну кількість перетинів та через те, хто саме їх здійснює. З огляду на обмеження на виїзд українських чоловіків з країни, це переважно жінки, люди старшого віку та діти. Неможливість польотів цивільної авіації над територією України означає, що для багатьох українських громадян перетин кордону ЄС просто став частиною пересування світом — чи то для відпустки, чи то для ділової поїздки, чи то для того, щоб поєднувати життя між тимчасовим або новим домом у ЄС та домом в Україні. Певним чином на п’ятому році повномасштабної війни ми можемо спостерігати виснаження як людей, що перетинають кордони, так і матеріальної інфраструктури самих кордонів. Що сьогодні означає перетинати такий кордон — не як абстрактну лінію на карті, а як чергу, контрольно-пропускний пункт, документ, очікування? Що робить кордон безпечним, комфортним або гуманним, а що — виснажливим, свавільним або принизливим?\n\nЦей круглий стіл об'єднує людей, які розмірковують про цей кордон і працюють з ним з різних точок зору: соціологиню, яка досліджує його з початку 2010-х років; політологиню та історикиню, які вивчають його як зовнішній кордон ЄС; представницю місії ЄС, що підтримує інтегроване управління кордонами та боротьбу з транскордонною злочинністю в Україні; а також генерального консула Польщі у Львові, чия установа видає візи та дозволи, які роблять перетин кордону можливим.\n\nРазом вони міркуватимуть над тим, як функціонує та змінюється польсько-український кордон, який є водночас кордоном між ЄС та Україною: як він з часом стає суворішим або м'якшим, як його модернізують або він застаріває, як його пропускна здатність випробовується на межі можливостей та як його переосмислюють у світлі нових технологій. Як зміни можуть набувати різних форм — від прогресивних позитивних до тривалих викликів та періодичних криз, іноді лінійно, а іноді за циклічним принципом. Як повсякденний досвід перетину кордону формує уявлення людей про власну країну, сусідів та Європу загалом. \n\nВиходячи за межі сьогодення, розмова також простежить більш тривалу траєкторію. Одним із прикладів може бути середина 1980-х років, коли Шенгенська угода вперше зробила подорожі без кордонів настільки звичними, що їх можна було вважати само собою зрозумілими (доки такі події, як пандемія COVID-19, раптово не змусили цю невидиму прикордонну інфраструктуру знову вийти на поверхню). Іншим прикладом є 1990-ті роки, після яких система кордонів у Європі почала трансформуватися швидше, іноді й насильницьким чином, приносячи з собою відкритість і солідарність щодо біженців поряд із новими закриттями та посиленням заходів безпеки, міграційними маршрутами та технологіями контролю й запобігання.\n"}]