Про подію

[{"insert":"Запрошуємо на відкриття публічної програми та виставки \"З місця на місце: історії з розпорошених архівів\" та лекцію Наталії Ромік. \n\nЧасто архіви уявляють як колекцію нерухомих предметів, що лежать у коробках чи на полицях і чекають. Однак архів не є статичним. Матеріали заносять у архів, їх відбирають, укладають, видають, виносять чи навіть знищують. Іноді для цих дій потрібні роки і десятиліття, а навіть століття. Таке довге тривання створює уявлення, що матеріали в архіві \"лежать\". Водночас для розуміння природи та політики архіву помічним є думати про рух. Адже архів може переміщатися, подорожувати, губитися, забуватися, (пере)відкриватися. Навіть сам процес його збереження шляхом оцифрування є формою руху: переходом з одного носія на інший. А що, якби архів взагалі зійшов з полиці й вирушив на пошуки чиїхось історій там, де вони досі живуть — на горищах, у сімейних альбомах, у спогадах сусідів, які, можливо, пам'ятають імена, які ніхто не вимовляв десятиліттями? А ще — приніс історії, розкидані по всьому світу?\n\nСхожі питання про взаємопов'язаність руху та архівування задає у своїх практиках архітекторка та дослідниця Наталія Ромік. Збудувавши Номадичний архів штетла, у 2016 році вона поїхала містечками південно-східної Польщі, щоб вдивлятися в парадокс \"присутньої відсутності\". \n\nНомадичний архів штетла натхненний єврейською традицією. Його можна порівняти з шамашем — помічником у синагозі або ж додатковою дев'ятою свічкою ханукії, якою запалюють решту. У схожий спосіб номадичний архів допомагає висвітлити забуті, невідомі або нерозказані історії. Його архітектурна форма нагадує обриси синагог ранніх штетлів Речі Посполитої. Дерев'яні стіни й дах покриті легкими дзеркалами. Їхні поверхні дозволяють структурі візуально розчинитися в просторі, підкреслюючи важливість експонованих усередині історій. \n\nНаприкінці серпня 2026 року Номадичний архів штетла перетне польсько-український кордон і продовжить мандрівку Львовом та п'ятьма місцевостями, які є одночасно і שטעטל (штетлами), і miasteczkami, і містечками — Буськом, Жовквою, Збаражем, Підволочиськом і Волочиськом. \n\nІсторії міст та містечок в Україні розповідають про щоденні мультикультурні взаємодії. Війни минулі й сучасні розділяють життя мільйонів людей на \"до\" і \"після\". Що архіви можуть розповісти нам про ці життєві траєкторії? Валізи, повні розкиданих історій, успадкували всі ми: ті, хто пережили, поїхали, залишилися, прибули, поселилися. Багатошарові досвіди співіснують у родинних альбомах, врятованих документах, об'єктах невідомого походження й не вповні озвучених досвідах. \n\nНомадичний архів стає запрошенням зібрати багатоголосу мелодію приватних досвідів. Чи можна знайти її в кухонних розмовах, у мовчанні членів родини чи в плітках на роботі? Що можуть розповісти предмети на полицях у спальні, інтер'єри сходових кліток або матеріали, знайдені на пункті прийому макулатури? Що ми знаємо про людей у будинку навпроти? Які їхні історії? \n\nКуб, картотека-сервант і мобільний архів стануть активним тлом для розмови між мешканцями-дослідниками та дослідниками-мешканцями, а виставка і програма — динамічним діалогом, місцем слухання та лабораторією збереження. \n"}]