Про подію

[{"insert":"Довженко-Центр та кінотеатр «Жовтень» представляють нову частину ретроспективи українського поетичного кіно. Цього разу ми зупинимося на найкращих фільмах 1960-х—1970-х — тобто періоду найвищого піднесення течії.\n\n27 серпня подивимося «Білий птах з чорною ознакою» (1968) Юрія Іллєнка.\n\n1937 рік. Багатодітна гуцульська родина Дзвонарів мешкає в злиденному селі поблизу румунсько-польського кордону. Троє старших синів — Петро, Орест і Георгій — разом із батьком грають у невеличкому оркестрі, ходять у батраки до «господарів» та кохають одну на трьох дівчину Дану. Вже зараз гірськими селищами ходять чутки, що незабаром сюди дістанеться «совіцька» влада. З появою Рад зникають прикордонні стовбури, але починається війна, а з нею — розбрат поміж Дзвонарів і трагічні, нечувані зміни.\n\nЗавдяки Івану Миколайчуку, який є автором первісного задуму та співавтором сценарію «Білого птаха», тональність фільму дещо інша в порівнянні з попередньою роботою режисера — «Вечором на Івана Купала». Замість гоголівського козацького абсурду та барвистих філософських алегорій — похмура, прадавня гірська містика, шалений вир народного співу та танцю і рефлексія з приводу вже не «романтичної», а нещодавної, досі болючої історичної ери. Образ Ореста, брата, який у війні бере сторону повстанської армії, Миколайчук мріяв втілити сам, але наштовхнувся на заборону — небажаними виявились потенційні паралелі з Шевченком («Сон»). Саме завдяки цьому на кіноекрані вперше з’явився 30-річний львівський театральний актор Богдан Ступка, на чиєму майже шекспірівському прочитанні образу антигероя тримається емоційний лад стрічки.\n"}]