Про подію

[{"insert":"Масові депортації стали одним із потужних інструментів репресивної політики Радянського Союзу. Лише протягом 1944-1946 років радянська влада депортувала близько 36 600 осіб, які були пов'язані з боротьбою за незалежність України, разом із їхніми сім'ями або тими, хто просто жив поруч. Депортовані опинялися в кардинально іншому середовищі, до якого були змушені адаптуватися: виконувати важку працю, вивчати російську мову, довгий час не мати можливості святкувати рідні свята тощо. Памʼять про депортації об'єднує не лише українців, а й поляків, євреїв, литовців, латвійців, кримських татар, німців та багато інших народів Радянського Союзу, які зазнали репресій та русифікації."},{"insert":"\n\n","attributes":{"blockquote":true}},{"insert":"Пам'ять про депортації і, загалом, про радянські репресії змінювалася і досі змінюється; депортовані приховували свої історії протягом багатьох років, живучи з клеймом \"ворога народу\" в СРСР. Після 1991 року історії репресованих почали відкриватися у контексті змін політичного клімату. Колишні репресовані розглядалися як \"герої\", \"жертви\" або як \"фанатичні націоналісти\". Після початку війни з Росією у 2014 році та її ескалації у 2022-му українська культура пам'яті зазнала ще глибших трансформацій. Дисертаційний проєкт вивчає динаміку цих змін, використовуючи історії самих депортованих як приклад наративів, що трансформуються. Дослідження позиціонує себе на перетині студій пам'яті, історії репресій у Радянському Союзі та вивчення наративу і наративної структури."},{"insert":"\n\n","attributes":{"blockquote":true}},{"insert":"Під час міського семінару історикиня докладніше розповість про методологію дослідження, джерела та представить основні ідеї першого розділу."},{"insert":"\n","attributes":{"blockquote":true}}]